Укр. Укр.

Eng. Eng.
Головна Про Інститут Вибори Директора Інституту Статут Інституту 70-річчя діяльності Інституту Тижні психології Вчена рада Спеціалізовані вчені ради Аспірантура та докторантура Акредитація PhD Науково-дослідна робота Науково-інноваційна діяльність Міжнародна діяльність Міжнародні угоди Міжнародні наукові та освітні проекти Міжнародні стажування та підвищення кваліфікації Міжнародні наукові форуми Взаємодія з міжнародними організаціями Наукові видання Інституту Представництво “Global Union of Scientists for Peace” в Україні Рада молодих вчених Профспілка Інституту Архів новин Контакти



ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ

Ø    дослідження понять та категорій загальної психології;

Ø    теорія та методологія історико-психологічних досліджень;

Ø    порівняльні дослідження з історії психології та історичної психології;

Ø    історіографічні та джерелознавчі дослідження.

Основні методи досліджень: загальні методи: аналіз та узагальнення даних наукової літератури та інших джерел за темою дослідження, класифікація, історико-психологічні аналіз та реконструкція, а також  системний, структурно-функціональний, порівняльно-ретроспективний, індуктивно-дедуктивний, аналогії та моделювання. У процесі застосування концептуальних понять і категорій – метод рефлексії. Першорядне ж значення матимуть структуралістський і постструктуралістський методи. Істотного значення набув аналіз історіко-психологічних феноменів як герметичної структури.

Історія психології України належить до тих напрямів розвитку психологічної науки, що, значною мірою проходять період конституювання. Тепер, коли в Україні йдуть активні процеси усвідомлення національної історії, культури, науки, необхідно дослідити, як вони розвивалися в різних регіонах, в якій спосіб відбувалося становлення фундаментальних наукових концепцій вітчизняної психологічної науки.

Історична психологія, розділ етнічної психології, є порівняно молодою наукою. Історична психологія вивчає психологічний склад окремих історичних епох, а також зміни психіки і особистості людини в різні історичні періоди, тобто робить акцент на динамічних особливостях психічного. Психологія є органічною частиною культури. Її розвиток важко уявити без взаємозв’язку з мистецтвом, наукою, релігією – зі всім спектром видів суспільної свідомості. Ця культура не зовнішній фон, а середовище у відношенні якої наука психологія проводить взаємні змістові екстраполяції.

Психологічні знання розвиваються як у науковій, науково-прикладній, так і філософських та художніх формах. Кожна з цих форм може бути предметом історико-психологічних досліджень, що дає можливість зрозуміти складні механізми взаємопереходу знань. Кінцевою метою таких досліджень є вивчення рушійних сил еволюції особистостей та етносів різних епох, різних типів соціалізації, основним методом – метод психологічної реконструкції. Під “психологічною реконструкцією” розуміють відтворення всіх аспектів психічної сфери людей минулих епох на основі всіх фактів які можуть дати певні свідчення про особливості життєдіяльності минулих поколінь людей. Вважається, що така реконструкція має відбуватись у напрямку від елементарних до вищих психічних процесів і функцій. Спочатку реконструкція біологічних потреб, фізіологічних основ темпераменту, емоцій, потім – видів діяльності, групових взаємин і соціальних типів особистості, нарешті “інвентаризація пізнавальних процесів та синтетичної характеристики епохи – картини світу.

Науковцями лабораторії з’ясовано сутність українських етнокультурних домінант як підвалин суспільно-державної аксіологічної системи, проаналізовано та інтерпретовано вітчизняну персонологічну спадщину, досліджено релігійно-філософські і релігійно-психологічні уявлення в період формування світогляду і менталітету народу, що дозволило розробити концепцію, яка розкрила структуру і зміст етнокультурного простору і потенціал його втілення його у ментально-свідомісній парадигмі. Виявлено, що вказана парадигма містить у собі особливості рефлексії становлення етнокультурних домінант, аксіологічної, свідомісно-етичної систем та відображення їх у психічній активності людини.

Дослідники лабораторії з’ясували низку закономірностей і тенденцій кореляції архаїчних артефактів як системи семіотичних знаків, композицій, образів з сучасними зразками традиційного вжиткового мистецтва, психосемантичної спрямованості обрядових та звичаєвих поведінкових моделей як базових в детермінації етичних й естетичних зразків належності, моральності.

За допомогою методу психологічної реконструкції встановлено, що міф та його похідні сенсоформи у системі світовідчуття і світорозуміння людини становлять базову матрицю творення загальної картини світу у етнопсихічній реальності суспільства.

В результаті аналізу психосемантики світотворчих ідеологем з’ясовано низку нових положень про зміст міфологічних уявлень, міфологічної свідомості та їхню кореляцію з сутністю ядра традиційно-побутової культури; пояснено психологічну природу традиційної системи символів, насамперед як складного психологічного механізму кодування та відтворення інформації, тобто першоджерел історичної пам’яті, активації мотиваційної сфери, національної, екологічної свідомості тощо.

Зокрема методом історико-психологічної реконструкції відтворено опредметнені уявлення окремі обриси міфологічних антропоморфних уявлень.

Вченими лабораторії було проаналізовано й визначено провідні напрямки і проблеми, що стоять перед історико-психологічною дисципліною на сучасному етапі її розвитку, друковані праці, що містили інформацію щодо душевних виявів людини, які згодом утворили самостійний напрямок наукової рефлексії – психологію.

Досліджено процес становлення наукової психології в Україні та формування ідеї особистості у вітчизняній думці другої половини ХІХ– початку ХХ століття. Детально з’ясовані зв’язки фундаментальної філософської проблематики з проблемним колом теоретико-методологічних питань психології, що дискутувалися у цей період. Відтворено загальну картину світоглядних орієнтацій вітчизняної філософії та психології другої половини ХІХ – початку ХХ століття.

За результатами аналізу персонологічної спадщини українських мислителів ХІХ – початку ХХ століття встановлено іншу, аніж це пропонувалося раніше, «точку відліку» для ґенези ідеї особистості у вітчизняній традиції.

З’ясовано теоретичні засади дослідження психічної (психологічної) травматичної події, теоретичні основи духовного заціпеніння, як руйнуючого наслідку дій тоталітарного режиму 30-х років XX століття в Україні.

Дослідниками були простежені чергування раціональних й ірраціональних установок в етичному відношенні між суб’єктом й авторитетом в історичному аспекті.

© 2014-2024 Інститут психології імені Г.С. Костюка Національної Академії педагогічних наук України