ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ

Дослідження методологічних і теоретичних проблем психології в інституті пов’язане передусім із діяльністю його засновника – академіка Григорія Силовича Костюка.

Як самостійний підрозділ лабораторія методології і теорії психології існує з 1973 року.

Назва лабораторії неодноразово змінювалася. Спочатку це була лабораторія методології психологічних досліджень, потім – методології і теоретичних проблем вікової та педагогічної психології, наприкінці 80-х років ХХ ст. –  методології та теоретичних проблем психології і вже у 90-і роки лабораторія отримала свою нинішню назву – методології і теорії психології.

Першим завідувачем лабораторії був Віталій Іванович Войтко – на той час директор Науково-дослідного інституту психології Міністерства освіти УРСР. З 1983 року лабораторію очолювала Людмила Микитівна Проколієнко, яка теж поєднувала цю роботу з посадою директора інституту. Наприкінці 80-х років на чолі лабораторії була Тетяна Михайлівна Титаренко, а вже від початку 90-х нею завідує Георгій Олексійович Балл.

Вкажемо основні проблеми, над розробкою яких у різний час працювали співробітники лабораторії. Істотні здобутки перших років її діяльності стосуються аналізу процесу соціалізації особистості, психологічних (передусім, соціально-психологічних) аспектів науково-технічної революції, а також з’ясування можливостей застосування понять і методів соціальної психології у розв’язанні психолого-педагогічних проблем. Йдеться, насамперед, про обґрунтування особистісно-рольового підходу до побудови педагогічного процесу. Названим проблемам було присвячено низку публікацій В.І. Войтка, Сергія Євгеновича Злочевського, Віталія Олександровича Татенка, інших співробітників і аспірантів лабораторії.

Лабораторія перебувала також у центрі вельми корисної роботи, спрямованої на створення тлумачних психологічних словників. Ця робота сприяла вдосконаленню концептуального апарату психології, відпрацюванню української психологічної термінології, а словники, що вийшли з друку 1976 і 1982 року за редакцією В.І. Войтка, зробили свій внесок у поширення психологічних знань в Україні.

Найважливішим здобутком 80-х років слід, мабуть, вважати видання, за редакцією Л.М. Проколієнко, вибраних праць Г.С. Костюка (1988 року – російською мовою у московському видавництві «Педагогика» і 1989 року – українською під назвою «Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості»). Ці публікації, разом із низкою статей, присвячених науковій спадщині засновника інституту, сприяли поширенню його ідей серед тих, хто цікавиться психологією.

Щодо нових досліджень, які провадились у лабораторії, то їх було зосереджено навколо проблеми психічного й особистісного розвитку, причому, згідно із костюківськими традиціями, найбільша увага приділялася його внутрішнім детермінантам. Відмітимо, зокрема, обґрунтування С.Є.  Злочевським ідеї потреби в розвитку як спонукальної сили формування психіки в онтогенезі; розкриття В.Ф. Рибаченком змісту категорій життєтворчості й саморозвитку особистості у їх різних аспектах і зв’язках; характеристику Г.О. Баллом взаємозв’язку репродуктивних і творчих компонентів у функціонуванні особистості (для розкриття цього взаємозв’язку довелося детально проаналізувати категорії «адаптація» й «норма діяльності», у їхньому співвіднесенні з категорією творчості; цим питанням присвячено статті автора, зокрема опубліковані у 1987–1990 рр. у журналах «Філософська думка» і «Вопросы психологии»). В лабораторії було розпочато і в основному виконано дослідження Т.М. Титаренко, результати якого відбито у низці книжок і статей авторки, а також у її докторській дисертації, захищеній 1994 року. У цьому дослідженні розроблено теоретичні підвалини вивчення життєвого світу особистості, охарактеризовано його просторово-часову структуру у віковій динаміці, на базі динамічної моделі дисгармонійних життєвих світів запропоновано оригінальну типологію особистісних дисгармоній.

Із початку 90-х років науково-дослідну роботу лабораторії зосереджено головно на виробленні теоретико-методологічних засад гуманістичної орієнтації у психологічній науці й практиці, в освіті й у суспільному житті загалом. У своїй діяльності в цьому напрямку лабораторія базується насамперед на теоретичних здобутках вітчизняної психології (передусім, на спадщині Г.С. Костюка), на доробку дослідників і практиків різних країн у галузі гуманістичної психології та педагогіки, на діалогічних підходах у філософії, культурології, освіті (зокрема, на працях В.С. Біблера) тощо.

Робота із творчого освоєння досягнень західної гуманістичної психології знайшла вияв, зокрема, у праці Г.О. Балла «Концепція самоактуалізації особистості у гуманістичній психології» (К.–Донецьк, 1993, рос. мовою) і у двох томах антології «Гуманістична психологія», виданих у 2001–2005 рр. за редакцією Романа Трача (США) і Г.О. Балла.

У 90-х рр. ХХ ст. актуальною проблемою суспільного буття стала гуманізація освіти, розробка нових її форм і методів, побудованих на засадах взаємної поваги і співпраці суб’єктів педагогічного процесу. Відповідаючи на цей виклик, лабораторія здійснювала розробку (передусім у психологічному аспекті)  гуманістичних засад побудови змісту і форм освіти у незалежній Україні. Серед найважливіших результатів цієї розробки відзначимо: порівняльну характеристику авторитарної, ліберальної та гуманістичної ідей як підвалин розбудови освітніх систем; обґрунтування діалого-культурологічного підходу в освіті як найадекватнішого шляху реалізації у цій сфері парадигми діалогу; розгорнуту характеристику категорії «педагогічна комунікація» та розкриття її значення для розв’язання освітніх проблем.

Істотну роль у здійсненні вказаної розробки зіграла створена 1993 року у складі лабораторії методології і теорії психології Харківська лабораторія «Школа діалогу культур» (нині – Харківська група лабораторії методології і теорії психології). Зосередивши свою увагу на теоретичних і практичних проблемах діалого-культурологічного підходу в освіті , харків’яни (В.Ф. Литовський, Т.А. Російчук, В.О. Мєдінцев та ін.) провели ряд цікавих психолого-педагогічних експериментів.  

Результати, досягнуті лабораторією методології і теорії психології у розкритті психологічних аспектів гуманізації освіти, відображено у багатьох працях. Серед них:

книги для вчителів: «Психологічні аспекти гуманізації освіти» (за ред. Г.О. Балла; К.–Рівне, 1996); «Діалогічна взаємодія у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи» (за ред. Г.О. Балла, О.В. Киричука і Р.М. Шамелашвілі; К., 1997); «Гуманізація навчально-виховного процесу в загальноосвітніх школах» (за ред. Г.О. Балла; К., 1998);

монографія «Сучасний гуманізм і освіта: Соціально-філософські та психолого-педагогічні аспекти» (автор Г.О. Балл; Рівне, 2003);

ціла низка статей, включно з принципово важливими, такими як: «Діалого-культурологічний підхід як напрям гуманізації освіти» (автори Г.О. Балл, А.Г. Волинець, С.О. Копилов; у зб. «Психологія – школі», К., 1997); «Гуманізація освіти в контексті сучасності: психолого-педагогічні орієнтири» (автор Г.О. Балл; ж. «Освіта і управління», 1999, № 3); «До аналізу ідейних засад гуманістично орієнтованої освіти» (автори Г.О. Балл і А.Г. Волинець; міжнародний журнал «Гуманизация образования», 2000, № 1, рос. та нім. мовами).

У центрі уваги науковців лабораторії весь час перебувають гуманістично трактовані теоретичні й прикладні проблеми розвитку особистості та його педагогічного підтримування. Серед публікацій з цієї проблематики назвемо:

посібники: «Вплив педагога на учня: особистісний аспект» (автори О.В. Завгородня і Л.О. Курганська; К., 2005); «Особистісні цінності та методи їх дослідження» (автори ті самі; К., 2006); «Як виховати генія, або Інвестиція у Вашу дитину: Посібник для батьків, дітей, педагогів, психологів» (автор О.В. Губенко; К.; Тернопіль, 2012);

монографію О.В. Завгородньої «Психологія художньо обдарованої особистості: гендерний аспект» (К., 2007; ця праця лягла в основу докторської дисертації авторки, захищеної у 2012 р.);

монографію «Психологічне здоров’я людини: теоретичні та прикладні аспекти» (автори О.В. Завгородня і Л.О. Курганська; К., 2008).

Специфічну конкретизацію загальні засади гуманізації освіти отримують, коли йдеться про навчання й виховання дітей та підлітків з обмеженими можливостями, зокрема інтелектуальними. Цій проблематиці присвячено підготовлені в лабораторії посібники:

«Право розумово відсталих підлітків та молоді на особисте життя» (К., 2004; автори Н.А. Бастун і С.О. Лукомська);

«Гуртом проти біди: Посібник для батьків і для всіх, хто працює з дітьми з особливими потребами» (К., 2006; автори Н.А. Бастун, Р.І. Кравченко, Н.В. Майорова);

 «Сексуальне виховання підлітків та молоді зі зниженим інтелектом» (К., 2007; автори Н.А. Бастун і С.О. Лукомська).

Чималих успіхів науковці лабораторії досягли у розкритті комунікативних і мовленнєвих аспектів гуманізації освіти й суспільного життя загалом. Цим аспектам, окрім багатьох статей, присвячені:

монографії: «Психологія педагогічної комунікації: теоретико-методологічний аналіз» (автор С.О. Мусатов; К.‒Рівне, 2003); «Проблеми формування писемного мовлення» (автори В.С. Литовський, Л.О. Мєсєняшина, Р.С. Панова; Челябінськ, 2000, рос. мовою; співавтори В.Ф. Литовського – його російські колеги, з якими він плідно співпрацював); «Інформаційне поле особистості: Формування інформаційного вибору в умовах сучасного соціокультурного середовища» (автор О.О. Сусська; К., 2003);

книги для вчителів «Сучасний вчитель як  суб’єкт педагогічної комунікації» (за ред. С.О. Мусатова; К., 2003); «Гуманістичний потенціал педагогічної комунікації» (за ред. С.О. Мусатова; автори: С.О. Мусатов, В.Л. Зливков, Н.Н. Хомутиннікова, К, 2008).

Наступний етап у розгортанні цього напрямку досліджень позначився зверненням до категорії «ідентичність», вельми важливої у сучасній психології, й до аналізу, в цьому зв’язку, процесу самоідентифікації педагога. Обґрунтовано модель такої самоідентифікації, здатну слугувати основою для розробки психокорекційних програм, спрямованих на покрокове переструктурування (із авторитарної до гуманістично спрямованої) ідентичності педагога. Серед праць, зосереджених на цих питаннях, відзначимо монографію В.Л. Зливкова «Самоідентифікація в педагогічній комунікації» (К., 2005), його ж посібник «Професійна ідентичність та особистість педагога» (Ніжин, 2014), а також колективну монографію «Педагогічна комунікація та ідентичність педагога» (за ред. В.Л. Зливкова, К., 2011; автори: Г.О. Балл, В.Л. Зливков, Н.Б. Кирпач, С.О.Копилов, Л.О. Курганська, Л.М. Михайлюк, С.О. Мусатов, Н.Н. Хомутиннікова). Нещодавно вийшла, також за редакцією В.Л. Зливкова, ще одна колективна монографія «Становлення ідентичності фахівця» (К.; Кіровоград, 2014; автори: Г.О. Балл, В.Л. Зливков, Н.Б. Кирпач, С.О.Копилов, Л.О. Курганська, С.О. Лукомська, Л.М. Михайлюк, Т.Д. Морозовська, Н.Н. Хомутиннікова).

Свій подальший розвиток описуваний напрямок досліджень має отримати у рамках виконання нової теми, запланованої на 2015–2017 роки, – ««Методологічні закономірності формування автентичності фахівців соціономічних професій» (керівник – В.Л. Зливков; виконавці, крім нього, – Н.Б. Кирпач, С.О.Копилов, С.О. Лукомська, Л.М. Михайлюк, Т.Д. Морозовська, Н.Н. Хомутиннікова). Актуальність розробки цієї темизумовлена значущістю автентичності як характеристики становлення особистості професіонала (зокрема,  працівника сфери освіти) та недостатністю її теоретико-методологічного опрацювання. Складність проблематики автентичності пов’язана, зокрема, із феноменом  «зіткнення» особистісних мотивів та інтересів із соціальними нормами й тенденціями, що домінують у суспільній свідомості.

У 2000-і й наступні роки науковці лабораторії, не припиняючи досліджень психологічних аспектів гуманізації освіти та, як раніше, великою мірою спираючись при цьому на парадигму діалогу, поширюють застосовувані ними підходи й на інші сфери суспільного буття. Таке поширення, відображене у статтях Г.О. Балла «Діалогічні універсалії сучасного гуманізму» (ж. «Гуманітарні науки», 2001, № 1) і «Діалогічні засади гуманізації суспільних відносин» (ж. «Освіта і управління», 2002, № 3), знайшло продовження у розробці концепції раціогуманізму як світоглядної й методологічної орієнтації. У світоглядному плані ця концепція передбачає визнання інтелектуальної культури(що знайшла найповніше втілення у науках – «точних» і гуманітарних – і у філософії) одним із найважливіших здобутків людства, а у плані методології людинознавства – вимагає максимального використання цього багатства, у його гармонійній взаємодії з іншими складниками культури, для розширення знань про людину та їх гуманістично орієнтованого практичного застосування. Концепцію раціогуманізму відображено у книгах Г.О. Балла («Психологія у раціогуманістичній перспективі», К., 2006, рос. мовою; «Орієнтири сучасного гуманізму (в суспільній, освітній, психологічній сферах)», К. – Рівне, 2007; 2-е, доповнене видання. – Житомир, 2008), у його численних статтях у журналах «Психологія і суспільство», «Соціальна психологія», «Горизонти освіти», «Вопросы психологии», «Мир психологии» тощо, а також у колективній монографії «Гуманістичні орієнтири в методології психологічної науки» (за ред. Г.О. Балла, К., 2007, автори: Г.О. Балл, В.О. Мєдінцев, О.О. Нікуленко, Т.А. Російчук).

Застосування раціогуманістичної орієнтації до психології особистості знайшло вияв у інтегративно-особистісному підході. Інтегративність трактується при цьому одночасно у двох аспектах: гносеологічному, який вимагає інтеграції (синтезу) конструктивних складових концепцій, що відповідають різним варіантам розуміння та пізнання особистості, і онтологічному , який передбачає орієнтацію на цілісний розгляд людського індивіда (особи) у єдності його соматичних, психологічних і духовних властивостей. За результатами досліджень у цьому напрямку опубліковано колективну монографію «Інтегративно-особистісний підхід у психологічній науці та практиці» (за ред. Г.О. Балла, К.; Кіровоград, 2012, автори: Г.О. Балл, О.В. Губенко, О.В. Завгородня, В.Л. Зливков, Ю.М. Крилова-Грек, В.О. Мєдінцев, Т.Д. Морозовська, С.О. Мусатов, О.О. Нікуленко, І.Є. Разделенко, Т.А. Російчук), а також цілу низку статей вказаних авторів.

Намагаючись досягти певного синтезу теоретичних здобутків, отриманих у попередні роки, науковці лабораторії вдалися до поглибленого аналізу категорії «культура». При цьому вони оперлися на широке трактування культури як сукупності тих складників людського існування й діяльності, які забезпечують дві функції: функцію соціальної пам’яті та функцію соціально значущої творчості. Інші виконувані людьми функції (добування, розподіл й споживання засобів життєзабезпечення, регулювання взаємодії співтовариств та індивідів тощо) опосередковуються культурою й у цьому сенсі є культуровідповідними. Виокремлюються різні типи модусів культури, а саме:  а) загальнолюдський модус; б) особливі модуси (в тому числі етнічні, суперетнічні, субетнічні, а також властиві професійним, віковим, гендерним, конфесійним та іншим компонентам соціуму, зокрема й малим групам, напр. сім'ям); в) індивідуальні (особові) – властиві окремим людським індивідам  (особам).За такого підходу суспільні функції психологічної науки (зокрема звернена до цілого соціуму т. зв. макросоціальна функція) осмислюються як культуротвірні.

Результати досліджень, здійснених у лабораторії відповідно до цього підходу, відображено у низці статей, а також у колективній монографії «Культуротвірна функція психологічної науки» (за ред. Г.О. Балла; К.; Кіровоград, 2014; автори – Г.О. Балл, Н.А. Бастун, О.В. Губенко, В.В. Депутат, О.В. Завгородня, Ю.М. Крилова-Грек, В.Ф. Литовський, В.О. Мєдінцев, С.О. Мусатов, І.Є. Разделенко).

На 2015–2018 роки заплановано виконання теми «Системність психологічного знання на сучасному етапі його розвитку» (керівник Г.О. Балл; виконавці, крім нього, – Н.А. Бастун, О.В. Губенко, В.В. Депутат, О.В. Завгородня, А.І. Кацюба, В.Ф. Литовський, В.О. Мєдінцев, С.О. Мусатов, Т.А. Російчук).

Актуальність дослідження пов’язана із загальновизнаною надзвичайною складністю досліджуваних психологією об’єктів. Через це вельми складною, побудованою із важко узгоджуваних частин постає й сама психологічна наука. Тим часом головний шлях подолання складності є підстави вбачати у репрезентаціїскладнихоб’єктів у вигляді систем, тобто сукупностей компонентів, між якими зафіксовані певні відношення; сукупність останніх характеризує структуру системи. З огляду на сказане, постає проблема забезпечення системності психологічного знання у двох взаємопов’язаних аспектах, що стосуються відповідно системних репрезентацій досліджуваних об’єктів і системної побудови самої психологічної науки. Визначити основні напрямки такого забезпечення і має на меті заплановане дослідження.

Поряд із дослідницькою діяльністю, працівники лабораторії виконують чималий обсяг науково-практичної роботи, яка, забезпечуючи впровадження у суспільну (передусім, освітню) практику результатів проведених досліджень, разом із тим постачає науковцям інформацію для подальших наукових узагальнень. Зокрема, О.В. Губенко, перевіряючи і вдосконалюючи побудовану ним концепцію розвитку інтелектуально-творчої обдарованості школярів, здійснює в освітніх установах (навчальних і методичних) різних регіонів України діяльність з розробки, втілення та апробації методів діагностики та розвитку творчих і академічних здібностей учнів.

Результати здійснюваних лабораторією досліджень впроваджуються в освітню практику. Науковці лабораторії тісно співпрацюють із Ніжинським державним університетом імені Миколи Гоголя, Полтавським національним педагогічним університетом імені В.Г. Короленка, Сумським державним педагогічним університетом імені А.С. Макаренка та іншими вишами.

Лабораторія організує роботу постійно діючого теоретико-методологічного семінару «Упорядкування та удосконалення категорійно-поняттєвого апарату психологічної науки» (керівники – академік НАПН України С.Д. Максименко і член-кор. НАПН України Г.О. Балл). Засідання семінару відбуваються двічі на рік, починаючи з 2011 р.

З 2007 по 2014 рік лабораторія, у співпраці із Севастопольським міським гуманітарним університетом, проводила у м. Севастополі щоквартальні засідання  науково-методичного семінару «Особистість у просторі культури», а у 2009–2013 рр. – також щорічні симпозіуми з цієї ж проблеми на загальноукраїнському або міжнародному рівні.

Співробітники лабораторії систематично консультують психологів (дослідників і практиків), інших фахівців, активно популяризують науково- психологічні знання, регулярно виступаючи на телеканалах, у радіопрограмах, в інших ЗМІ.

Науковці лабораторії підтримують систематичні творчі зв’язки із психологами Росії та Білорусі, а також з іноземними членами НАПН України – Романом Трачем (США) та Іолантою Вільш (Польща).

Лабораторія проводить велику роботу з підготовки наукових кадрів. На даний час (березень 2015 р.) при лабораторії проходять підготовку двоє докторантів (Інна Олександрівна Котик  та Ігор Михайлович Галян) і  5 аспірантів.